пʼятницю, 1 березня 2019 р.

Напередодні Всесвітнього дня письменника, що відзначають щорічно 3 березня ми вирішили познайомити вас з уривком твору, казкою випускника відділу декоративно-прикладного мистецтва Сумського вищого училища мистецтв і культури імені Дмитра Бортнянського, що обрав собі псевдонім Алекс Фентезі.


Каштанове князівство

(історія перша)
Ви колись думали як живуть наші каштани, який вигляд мають. Ні? Тоді слухайте мою розповідь, як я бачив і стежив за усім життям живих та незвичних істот - каштанів.
Кожного травня, в центрі міста біля одного старого багатоквартирного будинку стоять впевнені та звеличені, високі дерева каштани. На гілкових пальцях каштанів народжувалися під травневим променем сонця бутони біло-рожевих квіточок. Такі ніжні, такі крихітні творіння, якими милуються закохані або ніжні та добрі люди. Але ж таки, квіткам недовго сталося, бо вони перевтілилися в сильних, незвичайних для людей колючих ягід, яких ніхто не їсть. 
Непрості вони, каштани мають образ зігнутих їжаків яскраво-салатового кольору, які мають то два серця, то своїх діточок – маленьких людей князівського походження. Їжаки народжувалися саме з коричневих хвостів, їм доводилося спати і жити верх хвостом, мордою вниз. Окрім їжаків існують дуже рідко жучки з хоботами, і колючими салатовими крилятами. Для всіх істот дерево являється джерелом життя та величезною і багато столітньою вежею, покрита зеленим листям з п'ятьма краплями, як у людини п'ять пальців руки. А перевтілилися в колючих зелених кульок на останньому місяці літа, і почалося цікаве життя маленьких істот в зелених круглих коробках.
Посеред колючих зелених каштанів вилуплювалися перші діти-горіхи, брат-княжич і сестра-княжна, та зі часом правили вони всіма хвостатими їжаками та своїми сусідами. Княжич з княжною та їх сусіди мають світле тіло як цяточка від каштана, а сам темний коричневий колір прикрашав їхній одяг. На відміну від людей каштани тільки проживають прекрасну молодість, а ще добре пам'ятають кожну прожиту мить, усе що вони діяли, розважалися, говорили. Каштанчики-горіхи: брат-княжич та сестра-княжна такі юні підлітки, які ще не знавалися старості ніколи, бо помирали на дорогах під ногами у людей на щастя, але все ж таки раділи тому що їхня молодість краща за старість. Проживали її яскраво і незабутньо. А все ж таки, деяким, саме вони уперше впізнали старість, але спочатку дізнаємося як вони жили.
Одначе в один пречудовий літній ранок, по сонячній доріжці променю грайливі, сонячні, крихітні метелики літають до каштанової вежі з зеленою скронею та зеленими сплячими їжачками. Один з сонячних метеликів долетів до одного величавого сплячого їжака, ніжно дратуючи своїми крилятами та сміхом. Їжачок пробуджується і вдихає, за тим його тіло вилуплює двох молодих істот, зовні нагадуючи людей, але відрізняються кольором, одягом, особливістю зовнішності, у них верхівки голови звужуються в кінчик, схожий на пучок. Тілом істоти мають світлий колір, а на них темно-коричневий одяг, на спині одягу йде чорна полоса посеред коричневого поля. Руки та ноги видовжені, гнучкі, а обличчя овальні з тонкими витягнутими носиками та прикритими до голови вухами у вигляді краплі, а очі мають білу барву.
- Ооооой, - позіхає перша істота-горіх. – Ось і настав новий ранок.
- Так, вже новий день, братику, - говорить друга істота-горіх.
- Доброго ранку!!! – горланить усім людям та природі радісний брат-горіх.
-  Чого ти горланиш? Розбудиш усіх сусідів наших, перелякаєш наших звірят, - заспокоювала друга істота.
-   Сестричко, хіба можна пропустити такий гарний день?
-  Авжеж, не ліпше пропускати, але дай їм зігрітися ще трішечки на теплому сонечку.
- Тож, ти маєш рацію, а я зараз краще розважуся, почну день зі стрибка! – розпорядився зі своїм днем брат.
З тієї миті подув легенький вітерець, зірвавши маленький п’ятикінечний листок з гілки, і брат зістрибнув від їжака, котрий їх оберігав щоночі від холодного вітру, на листок, який повільно кружляв і падав на землю. А сам братик стрибав з листочка до наступної гілки, постукав кулачком в одного з зігнутих їжачків.
 -  Доброго ранку, сусіди, прокидайтеся, новий ранок, новий день настав. – звертається він.
-  І вам доброго ранку, мій великий княжичу, - відповів сонний сусід.
- Скоріше вилуплюйся! – з посмішкою звелів княжич-горіх, і перейшов до інших їжаків.
Доки княжич розбуджував усіх сусідів, усі не поспішаючи прокидалися і позіхали, та потягнулися. Усі жителі каштанової вежі вживалися двома стравами: росою та сонячним теплом. 
А все ж таки розваги у мешканців були, та їх вигадував сам княжич. Зазвичай їжаки стрибають з гілки на інше гілля, та знову назад, або по кругу вежі можуть долетіти, істоти також полюбляють стрибати, більше всього на світі. Їжачки з’явилися на нижніх та середніх ярусах каштану, а під верхівкою вежі мешкають жуки з довгими хоботами, на яких вони самі висять. Навіть княжич намагався на крилатих зелених жучках з хоботами долетіти до небесного моря із білими хмарами, щоб відчути на дотик його, але все ж таки жучки не спроможні так далеко відлетіти від дерева, сили немає. Тим паче жучки стисло пов'язані із деревом, але повеселитися мешканці каштанового князівства можуть, літати навколо вежі на жучках і горланити скільки завгодно від захвату польоту. А їжаки можуть стрибати та й лазити по деревам своїми темно-коричневими кігтями по стовбуру вниз і верх, і навіть по траві можуть походити і покотитися, як справжні каштани. Коли йшов дощ, то каштанові істоти просто насолоджувалися під ним. Ще одне улюблене заняття істот – спостерігати за людьми, і запам’ятовувати їхні імена та дії. Отже наприкінці літа, між деякими гілками виникає чи прилипає бабине літо, та і для цього явища княжич знайшов призначення. По ним стрибати для задоволення, та на одній нитці павутиння долітати від одного гілля до іншого, як в джунглях прийнято.
Одного разу восени, коли листя міняли зелений колір на жовтий, то на одному бабиному літку назустріч княжичу всього каштанового князівства явився павук з дуже тонкими і довгими лапками, а очі зморщені та суворі. На голові у павука сидів зігнутий ковпак багряно-жовтого кольору, хоча павук темний по барві.
Здравствуй, незнайомцю, ким ви будете мені? – привітав веселий княжич.
-  Я павук-чаклун, мене звати Обертун, - відповів княжичу сам павук.
Цікаво, а що ви вмієте робити? Бо я не знаю чим займаються чаклуни, у нас в князівстві таких немає, - питає княжич-горіх. – До речі, мене звати Жваво.
 Я вмію перевтілиться в будь-кого і будь-що за бажанням, передбачувати майбуття, знаю усі віки починаючи з народження Великого Світу, який нас оточує, ткати заклинання по дрібницям через павутиння, що ще можу, літати по хмарам і вітру, та забирати у інших емоції, радощі життя і цікавість до нього.
Ого, неймовірно, а чого ви тут на бабиному літку?
 -  Бо справа одна є невідкладна.
-  Яка?
Не встиг павук відповісти, як до нього і княжича долетіла стрибком сестра-княжна.
Що тут відбувається? Хто ти? – питає вона.
-  Ох, я павук-чаклун, Я Обертун! – повторив павук.
Це моя сестра, її звати Радість, - представив її брат-княжич. – Ми майбутні князь і княгиня каштанового князівства, як підростемо.
Зрозуміло, - каже павук Обертун. – Моя справа – це ви, я прийшов попросити не чіпати мої володіння.
-  Що ти кажеш? Ти зараз на моїх володіннях, - відказав княжич.
-  Я кажу про павутиння, вони ж мої створіння і володіння, не чіпайте їх, вони надають дереву життя і продовжують його.
 Добре, обіцяємо, але ти розкажеш нам майбуття? Яке воно у нас буде? Нам цікаво, - питає княжич.
-  Тож, ти сам хотів дізнатися, - говорить Обертун. – Ви незабаром підростете, станете князем і княгинею, але ваше правління триватиме недовго, бо скоро прийде до нашого краю Зима, холодно і люто буде, їжаки втратять первісний колір свого одягу, швидко постаріють. А ви будете перші за всі попередні життя впізнаєте старість і сум в цьому. Але не хвилюйтеся, ви гідно зустрінете смерть, і виникнете в наступному житті, коли знову зайде тепле сонце і зелена трава.
  Дякую за пророцтво, сподіваюся що нам буде цікаво далі пожити і впізнати усе, а потім перекажемо нашим сусідам, - наївно говорить майбутній князь.
Павук-чаклун лише мудро посміхнувся, бо знав що цьому не бувати, попрощався з княжичом і княжнею, і відлетів на нитці павутини.                                                                                                                                                 (10 лютого 2018)

вівторок, 12 лютого 2019 р.

Лев Ревуцький

Український композитор, педагог, піаніст, музичний діяч
Лев Миколайович Ревуцький (1889-1977) народився 20 лютого.

В цьому році виповнюється 130 років від дня народження митця.

Переходьте за посиланням, щоб послухати музику композитора та дізнатися цікаві факти його біографії.

понеділок, 11 лютого 2019 р.

Українська мова

Своєї рідної мови й свого рідного звичаю рідним серцем держитеся.
П. Куліш
  
21 лютого ми відзначаємо  Міжнародний день рідної мови. Мова кожного народу  - неповторна і своя.
Мова – своєрідна візитна картка кожної людини, за якою судять про її освіченість, ерудицію, начитаність. Знання мови потрібні кожній людині в її повсякденному житті.
За допомогою мови ми спілкуємося, здобуваємо знання, прилучаємося до духовності, культури, висловлюємо свої думки.


Для кожного народу своя мова найдорожча, найкраща, наймиліша. Це засвідчують прислів’я:
Немає солодшої за рідну мову.
Слово до слова – зложиться мова.
Мова – найдорожчий скарб.

Якою була мова 400 років тому? Дізнатися можна за посиланням.

Українська мова дуже багата  і милозвучна. Одні слова народжуються, інші вмирають.  В 11-томному тлумачному словнику української мови близько 136 000 слів. І всі вони важливі й разом складають безцінний скарб рідної мови. Користуватися словником можна онлайн.

Значення слів можна знайти у тлумачних словниках
"Укрліт.Org"









Не знаєте, як відміняється слово у родовому відмінку? Як правильно: книголюба чи книголюбу? барвінку чи барвінка? Загляньте у цей словник.

Українська мова в усі часи дивувала світ своєю красою, витонченістю, ніжною мелодикою. 

А як ви знаєте українську мову? Пройдіть тестування онлайн та перевірте свої знання.



Розмовляйте, читайте, вивчайте, спілкуйтесь та пізнавайте світ з рідною мовою.